Новости

Сходи – не вирок, а перепона. Як Дмитро Щебетюк руйнує бордюри в головах

Сходи – не вирок, а перепона. Як Дмитро Щебетюк руйнує бордюри в головах

02 марта 2018

Після травми Дмитро важив 85 кілограмів, каже, був кабанчиком. Зараз важить 65 кілограмів. Відростив бороду, вибрив скроні.

Але найбільші перетворення – внутрішні. Адже у 2011 році він впав зі схилу і вдарився спиною. Далі – дві операції та реанімація.

 

Тоді доля внесла суттєві корективи в плани хлопця, який мріяв займатися музикою і жив доволі безтурботним життям.

Зараз він – чемпіон України з плавання, входить до резерву параолімпійської збірної зі стрільби з лука та є одним зі співзасновників громадської ініціативи "Доступно.UA", яка вивчає доступність закладів для людей з інвалідністю.

Про кожну деталь на шляху перетворень – від реанімації до безгрішшя – Дмитро розповідає так, наче озвучує анекдот. Зі сміхом, щиро і без жалю. Цю рису він перейняв від батька, військового, який жартома розповідає часом сумні, часом страшні речі про війну.

Але за усмішкою ховається особистість, яка не звикла відкриватися незнайомцям. Жарти – його щит від запитань, на які він не відповів навіть для себе.

Що Дмитро знає напевне – він не герой. Навпаки – "лінивий зануда". А "нові лідери" в його розумінні – це не ідеальні історії з обкладинок, а часто стомлені й розгублені люди, які просто люблять свою справу попри все.

Лінивий зануда

Історія Дмитра більш типова, ніж здається. Адже ідеальні лідери з обкладинок часто приховують втому, зневіру, прокрастинацію і розгубленість. Хлопець не боїться визнавати всі ці "вади". Ба більше – він їх приймає.

"Скажу по своїх друзях з громадських організацій: "нові лідери" – це якраз отакі стомлені особистості, яким дуже складно, але вони щодня з цим боряться. Ти знаєш, що довкола жопа, але бачиш, що ти такий не один, і це нормально!".

Йому подобається запалювати людей. Пробуджувати в них бажання творити. Генерувати ідеї. Але себе він лідером не вважає. Каже, головне – зміни і розуміння, що ти до них причетний.

Найбільший "кайф" Дмитро отримав, коли вперше створив робоче місце, дав можливість заробляти, повірити в себе одній дівчині. У результаті найважливіше для нього – не пандуси і навіть не зміна свідомості, а нове життя конкретної людини.

У його голові немає "плану Маршалла".

"Так виходить, що більшість моїх інтересів збігається з інтересами суспільства. Тому я роблю ніби для себе, але виходить для всіх", – запевняє Дмитро. І наголошує: він – не герой. Людям простіше знайти "героя", на якого можна звалити всю роботу.

Грудень 2017 року зробив фінальний вистріл у хлопця. Він потрапив у TOP-30 Under 30 від KyivPost і 100 найвпливовіших людей України за версією журналу "Фокус".

"Причому я перегнав Олену Гудкову, засновницю "Кураж Базару", свою подругу. Я тоді хіба розводив руками – хто з нас впливовіший?! Я навіть не міг це десь опублікувати, бо не розумів, якого чорта я в тих списках", – щиро дивується Дмитро.

Йому завжди здається, що люди його переоцінюють. Сміється, що це все тому, що він милий і вміє усміхатися.

"Насправді ж я дуже лінивий. А ще дуже хороший, – знову посміхається хлопець. – Ні, серйозно, я не вмію відмовляти. Відчуваю, наче комусь щось винен – суспільству, людям. Роблю купу всього, тому що це мотивує робити ще більше. Дивно звучить, знаю".

Замкнене коло

У грудні 2015 року Дмитро гуляв Хрещатиком з подругою Марго Гонтар. Запропонував зайти в суші-бар. Та Марго згадала: "Там же є три сходинки на вході!".

"Чому я повинен почуватися обмежено через бар’єри в просторі? Звісно, я вирішив зайти", – згадує хлопець.

У закладі друзі попросили книгу відгуків і звернулися до власника. Отак у них виникла ідея писати звіти з різних закладів у Facebook, потім – записувати там відеоблоги.

Менш ніж за місяць до команди долучилася Наталія Павленко. Зараз "Доступно" керують вони з Дмитром, адже влітку 2017 року Марго пішла з проекту. З квітня 2017-го у Львові команду посилила ініціативна Юля Карбонарова, ще кілька волонтерів долучилися в Києві, зокрема хлопець Наталки – Денис Заєць.

Цільова аудиторія проекту – не тільки люди у візках. Це і батьки з малими дітьми та колясками, старенькі бабусі з дідусями. Мета – показати їм доступне обличчя українських міст, а власників закладів мотивувати змінюватися.

Виявляється, багато закладів недоступні лише на перший погляд, але насправді мають зручні вбиральні.

"Ось на вході у цей ресторан – велика сходинка, – Дмитро вказує на двері. – Коли людина у візку бачить подібне, вона не очікує, що всередині буде краще. Знаю по собі. І проходить повз".

Так, якщо брати за всіма нормами, доступних закладів в Україні – одиниці. Офіційно ширина дверей повинна бути 90 сантиметрів (у Європі – 80 сантиметрів). Але, за словами хлопця, для переважної більшості людей у візках достатньо буде 70 сантиметрів.

Тому проект у звітах показує фото дверей, пише кількість сантиметрів. Команда звертає увагу, як поводить себе персонал, чи допомагає.

Особиста ціль Дмитра – розірвати замкнене коло, у якому власники закладів кажуть "у нас немає людей у візках, нащо робити їх доступними", а люди з інвалідністю говорять "у нас немає доступних закладів, тому ми не можемо туди прийти".

"Але ми приходимо, – вигукує Дмитро. – І заявляємо про себе!".

Нові двері

У книзі відгуків хлопець залишає детальні поради, як усунути недоліки. Більшість закладів не реагує або робить це лише демонстративно. Хтось навіть прикидається, що зацікавлений у змінах, а потім ігнорує дзвінки хлопця.

Є і протилежні приклади. В окремих закладах замовчують зміни, і "Доступно" дізнається про них випадково – потрапивши туди знову. Так нещодавно сталося з київською піцерією, яка поставила пандус і встановила підйомник. Хтось не може його змонтувати і купує виносний, а на вході залишає кнопку виклику.

Тепер проект хоче готувати відео і про ті заклади, які навпаки роблять себе доступними – для них це хороша реклама, а для інших закладів – мотивація змінюватися.

Кілька десятків рестораторів уже звернулися до "Доступно" за консультаціями: як переробити заклад на етапі реконструкції, правильно побудувати новий чи покращити дійсний. А проект допомагає змінитися з мінімальними витратами. Це – головна мотивація.

"І це круто. Бо ми не орієнтуємося на боротьбу з одним заходом. Взагалі не орієнтуємося на боротьбу. Ми стукаємо і працюємо там, де відкривають. Якщо стукати в одні двері занадто довго – ти лише витратиш час. Ми шукаємо нові".

За два роки активісти перевірили вже близько 100 місць. Більшість у Києві і Львові, але якщо Дмитро їде в нове місто – завжди намагається завітати в незнайомі місця.

Кінцева мета – створити тренд доступності. Щоб наліпки "Доступно" хотіли отримати самі заклади. Дмитро особливо пишається, що на стіні громадського ресторану Urban Space 100 в Івано-Франківську серед усіх міжнародних визнань у ТОП-5 потрапила вдячність від "Доступно".

"Витрачена за два роки енергія починається потроху повертатися", – посміхається.

Занадто серйозно

Усі відео та звіти "Доступно" публікує на Facebook. Канал на YouTube розвивати не встигають, та й результати не ті.

Це не тільки огляди закладів. У "Доступно" відзняли 10 музеїв столиці, зробили відео-візитівки Львова, Одеси та Києва до Євробачення.

Команда мотивує інших людей з інвалідністю брати участь у флешмобах, створювати відеоблоги. Наприклад, #ДоступноБьютіБлог веде дівчина, у якої погано працюють кисті рук. Вона самостійно фарбується і дає поради іншим.

#ДоступноЧелендж – флешмоб, який провокує людей з інвалідністю кидати собі виклик.

"Вийшло косо-криво, але одного хлопця у візку, у якого навіть кисті рук не працюють, затягнули на високий замок", – сміється Дмитро. Сам він свій челендж не зробив – хотів поїхати у Гідропарк, але вирішив, що це занадто просто. Кається.

У #ДоступноСмачноБлог дівчина у візку готує та ділиться рецептами, а #ДоступноАвтостоп – це розповіді про подорожі Дмитра.

Влітку він не мав грошей, але дуже хотів відпочити і спонтанно гайнув автостопом по Україні та Білорусі. Отримав купу емоцій, насолодився, проїхав 2714 кілометрів, побував у 17 містах та змінив 38 водіїв.

Також "Доступно" шукає фінансування для сумісного проекту з Secret Ticket. Це доступні таємні подорожі вихідного дня. Людина у візку може купити собі поїздку у невідоме не за 2,5 тисячі гривень, а за 500 гривень. На місці її зустріне волонтер, який про неї потурбується.

Хлопець не приховує: багато проектів залишаються на етапі ідей, щось просто затухає. Але йому за це не соромно – каже, не можна занадто серйозно ставитися "до таких штук".

"Звичайно, усі ці проекти вимучені, вистраждані. Щось дало фурор, щось провалилося. Мені шкода, що купа проектів не злетіло. Це зараз я кажу так легко про них. Просто мені не цікаво розказувати, як ми щось робили. Мені цікавіше робити!".

"Доступно" нарешті дорослішає – команда саме розробляє стратегію, планує проекти на рік, розписує цілі. У планах – продовжувати проводити Форуми Інклюзивності по Україні. Один уже провели в Києві, ще три хочуть організувати в регіонах. Там місцева влада презентуватиме проекти, які може втілити на місцях.

"Ми намагаємося познайомити бізнес і людей з інвалідністю. Щоб вони змінили думку один про одного. Показати, що помилятися – це нормально. Форум – чудовий привід".                                                                           

Корінь зла

Дмитра завжди гнітила думка працювати з 10:00 до 19:00. Хотілося робити щось своє. Тому він перебирав роботами, тягнув за хвоста.

"За рахунок чого я жив довгий час? Я виживав, скажімо так".

Зимову куртку Дмитро купив собі кілька тижнів тому. До цього багато років жив без неї – одягав на себе кілька светрів.

Переломний момент настав у серпні 2017 року. Хлопець прийшов додому і відкрив порожній холодильник. У кишені залишалося 200 гривень, а до кінця місяця – два тижні. Якось навіть довелося позичити 500 гривень у мами.

"Зрозумів, що так жити далі не можна. Я роблю купу всього: виступаю, консультую, допомагаю. Мене всюди кличуть. Усе – безоплатно. І я, бляха-муха, так помру. Тому мені болісно говорити про людей, яким ми зараз безкоштовно роздаємо ідеї. І які зображають усе так, наче нам легко".

Каже, корінь зла – в Україні немає культури, що за хороші справи треба платити. Мовляв, ти ж у візку і робиш це для людей у візках – тобто це ж вам самим і треба. За що давати гроші?

Хлопець не хоче, щоб команда відчувала безгрішшя, яке пережив сам. Тому головне в стратегії – пошук фінансування. Зараз це одночасно пріоритетна й болюча тема.

За два роки існування "Доступно" мало лише одноразовий грант на півроку. А засновники продовжують вкладали власні заощадження – Дмитро працює ведучим на "Телебаченні Торонто", Наталка – в Українському кризовому медіа-центрі.

"У нас часто відчуття, наче ми граємося в пісочниці. Бо без грошей робимо купу всіляких прикольних штук. Відео знімаємо на телефон чи дешеву дзеркалку моєї молодшої сестри. Режисую я по ходу, без жодних сценаріїв. Повний експромт. А вся команда працює на волонтерських засадах".

На щастя, рятує великий соціальний капітал. Так, #ПеремогаSpace дозволила три місяці працювати в них безкоштовно, а Форум інклюзивності в Києві вони провели за 16 тисяч, доклавши лише 3 тисячі. Хоча собівартість події – щонайменше 100 тисяч гривень. Хтось допоміг з приміщенням, хтось – із їжею.

Та все має межу. Волонтери робили ініціативі сайт два роки, але так його і не закінчили. Тепер Дмитро вирішив: час зібрати на нього кошти. Спочатку Наталка сказала "я заплачу". Але Дмитро заперечив: "Ні, ми це вже пройшли". Саме зібрали на його розробку 10 тисяч гривень і вже почали роботу.

Оператор УП пропонує Дмитру свою допомогу – каже, готовий зняти для них відео безкоштовно. Хлопець одразу ж починає фонтанувати ідеями.

"Отак усе в нас і робиться, бачиш", – звертається до мене.

Оце щастя

Дмитро намагається нести в маси думку: людина у візку – не герой і не пропащий. Їй не потрібна ні жалість, ні захоплення. Через це викривлення в головах закріпилося багато стереотипів. Наприклад, у результаті "жалості" люди з інвалідністю звикли, що держава їм винна.

Хлопець згадує історію, коли в "Доступно" звернулися організатори Zaxidfest. Вони отримали близько 25 заявок від людей у візках на безкоштовну участь. Організатори вже приготували автобуси, але за день до фестивалю запрошені дізналися, що вхід для них – безкоштовний, а для їхніх супроводжувачів – ні.

"Вони так звикли до масових пільг, що більшість відмовилася приїжджати. Але ж це абсурд! Причому супроводжувачам робили знижку! Саме тому ми не хотіли робити проект з Secret Ticket безкоштовним – нічого безкоштовного немає. Задоволення коштує грошей!", – обурюється Дмитро.

Інший стереотип у головах – страх і невпевненість. Частково це пов’язано з відчуттям, що ти – "ярмо" на шиї близьких та оточуючих, що ти ні на що не здатен.

Перші роки після травми, коли Дмитро надовго виїжджав на реабілітацію чи сидів удома, у нього з’являвся страх вийти на вулицю, проїхатися автобусом. "Чи допоможуть люди? Як я вийду? Як зайду?" – думав він. І неважливо, що сотні разів це робив. Кожного разу себе пересилював.

Але після революції ставлення людей дуже змінилося – його можуть захищати перед водієм усією маршруткою, або без зайвих слів допомогти зайти і скласти візок. Він помічає, як люди вчяться відстоювати свої права і права людей навколо.

"Люди повинні вчитися брати своє, а не питати дозволу на щось, що має будь-яка інша особа. Не питайте дозволу на вхід – просто заходьте!", – наголошує.

Бордюри більше не заважають хлопцю жити на повну. Відсутність пандусів – перепони, але не вирок.

"Зараз можу доїхати будь-куди. В обід вирішити, що хочу у Львів, і за дві години придбати квиток на Інтерсіті".

Та якщо раніше під час подорожей він дивився у вікно на людей і будівлі, тепер – у телефон. Через це на нього часто находить меланхолія: навпаки не вистачає часу на відпочинок.

Коли він з’являється – грішить прокрастинацією, слухає аудіокниги, пише пісні та грає на гітарі. І обов’язково знову вигадує щось для "Доступно".

"От раніше людина мала відучитися, потім завод. Про задоволення і не йшлося. А зараз люди починають врешті розуміти, що можуть займатися омріяною справою і принесуть там більше користі.

Найбільше задоволення і винагорода – коли ти прокидаєшся о 5:30 ранку, щоб їхати за місто на зйомки якогось відео, оплачуєш усе це зі своєї кишені і все одно кайфуєш. Бо розумієш, що ти на своєму місці. Оце щастя".

Джерело
Фото Ельдар Сарахман

Видео

Как перестать бояться будущего?
Как перестать бояться будущего?

Список телефонов доверия для подростков. Детям необходима поддержка как родителей так и учителей. Для этого в Киеве работает множество телефонов доверия, позвонив на которые можно получить консультацию и необходимую психологическую помощь.

Наши питомцы очень нуждаются в финансовой и материальной помощи. Монастырь не в силах помочь такому количеству животных своими силами, поэтому обращаемся ко всем неравнодушным людям с просьбой помочь нашим животным в это трудное для них время.

Для благотворительного проекта по разработке православной духовной атрибутики требуется помощь дизайнера !

По этому номеру телефона вы можете получить квалифицированную консультацию по вопросам относительно туберкулеза...

Огласительные беседы желающими принять Святое Крещение!!!

Приглашаем всех желающих в Студию детского творчества при храме святителя Григория Богослова! В Студии работают две школы: Школа живописи и Школа прикладного искусства.

В храме свт. Луки Крымского каждое 2-е воскресенье месяца проходят молебны с акафистом Божией Матери Неупиваемая Чаша, о страдающих от алкогольной, табачной, наркотической, игровой зависимостей и любящих их близких людей.

До уваги батьків особливих дітей! Проводиться набір діток в «Центр змішаного типу для дітей з функціональними обмеженнями» ГО «Родина»

Розшукуємо пацієнтів з онкологією, які зіткнулись з проблемами у лікуванні, а саме: нестача ліків, зловживання з боку медперсоналу, перепродаж ліків по завищених цінах тощо.

Запрошуємо вивчати мову жестів!

Участились случаи мошенничества в сфере помощи онкобольным детям. Мошенники, представляясь родителями больных детей просят помощь на лечение.

Благотворительная продажа работ (картин, поделок, аппликаций) сделанных руками детей и волонтёров на Изостудии при Институте рака ул. Ломоносова 33/43

Волонтерское движение "Молодость неравнодушна" существует на ваши пожертвования. Ваша помощь значит, что мы сможем продолжать работу!