Хмарки, які плачуть...

Блажені і тричі блажені сироти, які лишились великої любові своїх батьків, тому що вони ще в цьому житті сподобилися мати Отцем Бога і при цьому зберігають батьківську любов, якої лишились, в Божому банку, і вона приносить відсотки.
Паїсій Святогорець

Кожен день нашого життя сповнений різноманітними подіями: радісними новинами, подорожами, прогулянками, працею. Важливо, щоб день не пройшов дарма. Нещодавно одинь день зі свого життя я провела у дитячому будинку. Моя поїздка була незапланована, але я ні разу не пожаліла, що поїхала.

Тільки ми ступили на поріг будинку, як повибігали дітлахи, розпочали обіймати нас і розпитувати, що ми будемо з ними проводити. Цей момент несе в собі загадкові теплі почуття. Це схоже, як деревця тягнуться до сонечка, так і дітки тягнулися до нас.

Робота нашої групи волонтерів була доволі успішною. Виконані прописи, складені 3D пазли, виготовлено дивовижні аплікації з природних матеріалів, у які діти виклали всю душу. З якою радістю і захопленням діти показували свої вишивки бісером! Навіть, хлопці вишивають! І тільки лунало: «Коли ще привезете ці набори для вишивання?». Діти були дуже активними.

Особливо мені сподобалася робота з Вовою. Він врівноважений, старанно зробив аплікації, проявив творчу фантазію. Малювали кольоровою крейдою на асфальті. Тетяна намалювала сердечко. Вова — сонечко з хмаринками. Вова прокоментував: «Це сонечко пробивається крізь хмарки, а вони плачуть, бо не хочуть поступитись місцем сонцю.» Ці роботи я сфотографувала. Коли переглядала, у простих, на перший погляд, малюнках, прихований глибокий зміст. Тетяна виражає прагнення любові. Сонце — це Вова, хмарки — його доля. Як би не ХИЛИЛА доля, він, не дивлячись на всі перешкоди, пробивається крізь життєві труднощі, як ті промінчики крізь хмарки. Він сіяє і несе радість та посмішки своїм друзям.

Додому їхали втомлені, але з невимовною радістю в душі. Говорять, коли відчуваєш ввечері втому — значить день пройшов не дарма. Емоції переповнювали душу. Ти втомлений, але щасливий, і цьому щастю немає кінця. Згадуються щирі погляди дітей, посмішки, які є незабутні. Відчувається потік нової енергії в душі, з’явився стимул творити добро, починаєш більше цінувати кожну мить свого життя.

Я подумала, чому виникають такі почуття, саме після поїздки у дитячий будинок? Що є критерієм цих почуттів? Я довго роздумувала і знайшла відповідь. Ми їздимо не в дитячий будинок, а в будинок Ангелів. Я в цьому впевнена. Саме там панує чистота почуттів. Ми маємо можливість доторкнутись до найвищої щирості, доброти і радості. Критерієм цих почуттів є ЛЮБОВ. Любов, яка нічого не вимагає взамін, а просто існує і виконує своє призначення: об’єднує душі і серця маленьких Ангелів та волонтерів.

Оля Євтушик, волонтер МНР

Координатор поездок в детские дома
Алина Недашковская