Це неймовірно прекрасне місце…

Відповідь на лист Максима Чегорки, організатора поїздки до заповідника «Асканія-Нова»

Я дуже вдячна, що і до мене потрапив твій лист! Читаючи його, я вже із захватом очікувала на мандрівку по тоді ще таємничим для мене степам Асканії. І ось цей день настав. Ще на роботі я хвилювалася, щоб все склалося добре, всі встигли на поїзд.

Ми їдемо!

Яка це велика радість — всіх побачити! Звісно, спілкуємося, граємо всю дорогу, ходимо по вагонах один до одного в гості. О. Валеріан — у сусідньому вагоні — це взагалі окремий подарунок, дуже неочікуваний! Це наче маленька молодіжка, яка мандрує країною, нашою Україною. Виникає почуття єдності, і здається, що всі стають ще ближче.

Дивишся на годинник... Ні! Поїзд затримується! Але це тільки підсилює бажання обов’язково потрапити в Асканію, незважаючи ні на що.

Дивишся у вікно... І тут бачиш червоні маки, які ростуть вздовж нашого шляху. Вони настільки яскраві, їхній червоний колір просто захоплює зір! Особливо у поєднанні із зеленою травою, ще свіжою та соковитою... Підіймаєш очі, а там — безкрайнє синє небо...

Автобус везе нас крізь південні степи Херсонщини. Дивишся ліворуч — і бачиш чудові жовті поля, праворуч — там вони вже бузкового кольору, до самого горизонту... Звісно, ніхто не витримує, всі хочуть доторкнутися до цієї краси! І нам це вдається! Дякуємо!

Їдемо далі. На весь автобус лунає:

Бачу я тебе в снах, у дібровах зелених
По забутих стежках ти приходиш до мене.
І не треба нести мені квітку надії,
Бо давно уже ти увійшла в мої мрії...

Це так гарно, коли всі разом співають. Одразу помітно — підготувалися добре!

Виходимо. Асканія вітає вас!

Екскурсія починається ще в місті. Асканієць розповідає нам багато цікавого про засновників заповідника, про минулі часи, про те, що є сьогодні. Барон Фрідріх Едуардович Фальц-Фейн (1863-1920рр.) народився в Асканії, його дитяче захоплення птахами та звірами незабаром стало справою життя, якій він залишився вірний до кінця своїх днів. Його племінник, барон Едуард, займався піклуванням та розвитком природного парку все життя. Доречі, минулого року йому виповнилося 100 років! Живучи в Ліхтенштейні в наш час, він і зараз підтримує зв’язок із заповідником.

Піч час екскурсії декілька разів намагається іти дощ. Але в нього не виходить нас намочити, і це більше схоже на турботу — так дбайливо він нас освіжає.

Ми потрапляємо в дендропарк. Це неймовірно прекрасне місце — наче зелений оазис серед сухого, спеченого літнім сонцем степу.

Йдемо і не можемо надивитися на цю красу. Багато різних дерев та інших рослин, таке розмаїття, що запам’ятовувати назви вже не намагаєшся.

Уваги заслуговує і система поливу парку. Я дуже хотіла побачити, як вона працює. Майже одразу, ввечері, моя маленька мрія здійснилася! Це захоплююче видовище, коли ти бачиш, як по спеціальним доріжкам тече вода і огортає кожне дерево, кожен зелений кущик! Хочеться тільки дякувати винахідцю цієї чудової ідеї — в силу природних умов, завдяки непомітному оком куту нахилу землі, вода майже без всяких зусиль тече крізь весь дендропарк! Бо якби не ця живильна вода та лагідна турбота асканійців, в цих краях під південним гарячим сонцем нічого б не вижило!

Далі ми потрапляємо у справжні заповідні степи, де у природному середовищі живуть різноманітні тварини — гаяли, коні, антилопи, зебри, буйволи, олені та поні, навіть верблюди! Дуже приємно дивитися здалеку на мешканців степів, на їхнє життя — як вони вільно бігають!

Ммм... Вечеря на свіжому повітрі здається смачнішою за будь-що!

Догорає день. Сонце повільно хилиться до горизонту. Природа завмирає, стає все тихішою і тихішою. Диск сонця стає помаранчевим та все збільшується. Небо розсвічується всіма фарбами заходу: і жовтою, і рожевою, і фіолетовою. Ось сонце вже зникає; темніє навколо, і в небі спалахують перші зірки. Настає ніч...

Дехто навіть наважився рано-вранці встати, щоб зустріти схід сонця — початок нового дня. Вся ця краса навіює думки, що кожен новий день — це чистий аркуш паперу, який чекає руки майстра...

Вранці йдемо до храму ікони Божої Матери «Спорительница хлебов», який ще будується. Коли на асканійську землю приїхав барон Едуард Фальц-Фейн, він спочатку скептично поставився до можливості зведення такої унікальної будівлі. Але незабаром зі скептика він став надійним однодумцем о. Іоанна (настоятеля) і своєю фінансовою підтримкою сприяв зведенню храму, який по праву є свідченням віри.

Будівництво храму аж ніяк не заважає літургії бути такою світлою, такою, що несе нам пасхальну радість. «Христос воскрес!» — тоненько та дзвінко співає хор. Це всіх остаточно пробуджує. «Воистину воскрес!»

А тепер ми прямуємо до тварин, нарешті зможемо роздивитися всіх у зоопарку!

Які тільки чудернацькі тварини не зустрілися нам у зоопарку! Багато птахів — від качечок та папуг до павлинів, фламінго та степових орлів. Світ тварин розкрився нам з нових сторін: бобри, один з яких дозволив нам подивитися, як він умивається; лами, які досить підозріло на тебе дивляться, справжні гірські козли, стрункі антилопи, маленькі поні, коні Пржевальського (воні існують!), міцні буйволи, благородні олені, витривалі верблюди.

А ці м’якенькі ослики та граціозні зебри!.. Зебри поєднують у собі силу та грацію у кожному м’язі та вигині. А ця коротка стояча грива та вуха! І, звісно, чорні та білі полоси, їх багато, але не підрахуєш напевно, скільки їх. Придивившись, починаєш бачити розмаїття відтінків чорного та сірого кольору. А ослики! Вони такі м’якенькі, що їх хочеться гладити не спиняючись. А вони й не проти — тільки підставляють свого носика до тебе, і встигай їх приласкати.

Скільки тут різноманітних дерев, чарівних птахів, цікавих тварин. Все це нагадує, який гарний наш світ, скільки ще незвіданого і прекрасного в ньому є! І що треба завжди бути охайним та уважним, щоб оберігати цю красу. Бути ближче до неї, а для цього хочеться змінити щось в собі, стати чистіше та світліше.

Не треба забувати це почуття. І завжди мати віру, бути мужнім, допомагати всім, хто зустрінеться на шляху, прагнути кращого!

Від щирого серця велике ДЯКУЮ!

Олена Левонюк