«Уроки пам’яті Чорнобиля»

26 апреля 2021

 

У цьому році Україна шанує 35-ті років після аварії на Чорнобильській АЕС.

Ця важка подія вплинула на весь світ, а, особливо, на українців, що роками живуть із Чорнобилем у серці, але за соціологічними дослідженнями, що ми провели, більше 60% українців навіть не знають дату аварії та досі вірять радянським фейкам про радіацію.

35 років – це привід дізнатись, чим є Чорнобиль для кожного з нас.

Якщо коротко у цифрах:

300 Хіросим - Потужність радіоактивного викиду з реактору ЧАЕС,

95% території Європи отримало радіоактивні осади,

1 747 803 постраждалих осіб в Україні станом на літо минулого року,

600 000 і, навіть, більше, кількість залучених до ліквідації наслідків аварії людей!

185 206 живих учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в Україні,

330 298 осіб зі статусом потерпілих дітей,

60% українців не знають дату аварії!

Чорнобиль - найбільша катастрофа світу з епіцентром в 100 км від Києва. Проблема, що торкнулась всього світу і майже кожної української сім'ї.

Та що ми насправді знаємо про нього? Його минуле, сучасне та майбутнє? Що ми розкажемо про нього наступним поколінням, як нам говорити про нього зі світом?

Яким ми хочемо бачити Чорнобиль через 100 років і що ми робимо сьогодні для цього?

35 роковини – гарний шанс змінити це та повернути Чорнобиль у поле свідомості суспільства. Для цього група педагогів у партнерстві з Національним музеєм «Чорнобиль» та Європейським інститутом Чорнобиля впроваджує інформаційну кампанію та серію заходів щодо знайомства українців із багатовимірністтю цього явища, у якому є місце не тільки болю та жалю, а й подвигу героїв, любові, та відновленню.

До створення програми залучено об'єднання ліквідаторів, проактивні групи колишніх прип'ятчан, Національний Музей Чорнобиль, наукових експертів МАГАТЕ, перший офіційний мобільний додаток Чорнобиля – Chornobyl App, музичний проєкт Звуки Чорнобиля, арт-проєкт ARTEFACT, освітній проєкт Урок пам'яті для 1-11 класів українських шкіл та інші проєкти.

Заплановані до показу: освітні події і наукові лекції, експертні обговорення та дискусії, нічна акція вшанування пам'яті в Прип'яті, музичний концерт, у всіх композиціях якого використано Звуки Чорнобиля, особливі проєкти Національного Музею Чорнобиль, експонати віртуальної виставки ARTEFACT, онлайн зустріч чорнобильців з усього світу та навіть інтерактивна виставка з доданою реальністю мобільного додатку Chornobyl App, відвідати яку зможе кожен, після заповнення спеціальної форми на сайті CHORNOBYL35.com.

Через COVID-19 програма заходів передбачає змішані формати долучення online та offline, тож взяти участь в освітній та культурній частині зможуть відвідувачі з усього світу. Вже підтверджено присутність таких країн, як Україна, Японія, США, Польща, Канада, Іспанія, Німеччина, Британія, Фінляндія, Білорусь, Казахстан, Греція, Литва, Латвія, Італія, і організатори продовжують залучати нових партнерів з різних країн.

Вся програма подій на сайті: http://Chornobyl35.com/

Збережемо пам'ять - передаємо знання - шануємо героїв!

 

Як відбувалася ліквідація наслідків аварії 

Після страшної аварії на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року до ліквідації були залучені понад 600 тисяч рятувальників з усього Радянського Союзу. Почалася вона одразу у ніч аварії.

Впродовж декількох годин після руйнування 4-го енергоблока пожежникам і персоналу ЧАЕС вдалося ліквідувати численні вогнища займань, що запобігло загрозі поширення пожежі на інші енергоблоки. Відразу після аварії були зупинені спочатку 3-й енергоблок, що знаходиться у одній будівлі з 4-м, а потім 1-й і 2-й енергоблоки.

27 квітня почалася засипка захисних матеріалів з гелікоптерів у розвал 4-го енергоблоку. Скинуті за неповні 2 тижні матеріали накрили центральний зал шаром завтовшки від 1 до 15 метрів, тим самим ізолювавши реактор від довкілля.

Одночасно з цим проводилися заходи з видалення води з басейна-барбатера і охолодженню активної зони реактора, поданням у неї рідкого азоту. Вода з басейна-барбатера була видалена 6 травня. До цього часу експерти видали висновок про неможливість виникнення у зруйнованому реакторі ланцюгової реакції, що самопідтримується, а викид радіоактивних речовин в атмосферу скоротився в декілька тисяч разів.

Одразу ж після аварії постало питання про довгострокову консервацію 4-го енергоблока шляхом будівництва споруди, яка б обмежила вихід радіоактивних речовин та іонізуючого опромінення за межі зруйнованого енергоблока.

29 травня 1986 року для «поховання 4-го енергоблока ЧАЕС та споруд, що до нього відносяться» було прийнято рішення про будівництво об'єкту під назвою «Укриття 4-го блоку ЧАЕС».

Будівельні конструкції об’єкта «Укриття» — це поєднання «старих» конструкцій зруйнованого енергоблока № 4 та «нових» конструкцій, споруджених після аварії. Основу фізичних бар’єрів складали зовнішні захисні конструкції, споруджені після аварії: каскадна стіна, контрфорсні стіни, покриття над реакторним блоком, деаераторною етажеркою і машинним залом. Відносно уцілілі конструкції енергоблоку № 4 створили опорний контур, на який спиралися несучі елементи покриття над реакторним блоком і деаераторною етажеркою.

Завдяки такому поєднанню була створена унікальна споруда, будівельні конструкції якої виконували надзвичайно важливу функцію фізичного бар'єра на шляхах виходу радіоактивних речовин та іонізуючого випромінювання у навколишнє середовище.

Над будівництвом об'єкту «Укриття» працювало близько 90 000 осіб. Його спорудили у рекордно короткий термін — 206 діб. У процесі будівництва об’єкта «Укриття» було укладено близько 345 тисяч кубічних метрів бетону та змонтовано 7 тисяч тонн металевих конструкцій.

Однак об’єкт «Укриття» не був створений відповідно до правил і норм проєктування, будівництва, введення в експлуатацію й експлуатації. Його будівельні конструкції не відповідали вимогам нормативно-технічних документів з безпеки в частині структурної цілісності та надійності і мали невизначений строк експлуатації.

Тому у 90-х роках, була розроблена стратегія перетворення об'єкта «Укриття» на екологічно безпечну систему. А згодом в історії України з’явився новий об’єкт – Новий безпечний конфайнмент.

 

Як проводили евакуацію

Через 36 годин після аварії, опівдні 27 квітня на припʼятському радіо оголосили про «тимчасову евакуацію» мешканців Припʼяті. Тоді мова йшла про повернення через ТРИ дні.

Місто розділили на 5 секторів. У кожному призначили відповідальних. Рекомендували зачиняти вікна, балкони, вимкнути електроприлади, перекрити воду та газ і взяти з собою особисті речі, цінності, документи та харчові продукти на перший час. Інші речі, наприклад, посуд і дитячі іграшки, а також свійських тварин вивозити не дозволили.

Зі спогадів Людмили Харитонової: «Трагічним було прощання з домашніми тваринами: котами, собаками. Кицьки, витягнувши хвости, заглядали в очі людям, нявчали, собаки вили, прориваючись до автобусів. Але брати тварин категорично заборонялося. В них була дуже радіоактивна шерсть».

Аби зменшити кількість багажу та не викликати ажіотаж, людям сказали, що за три дні вони зможуть повернутися додому.

О 13:50 жителі зібралися біля під'їздів будинків, а від 14-ї почали прибувати автобуси. О 16:30 евакуацію населення з міста закінчили. Вивезли 44,5 тис осіб. У Прип’яті залишилося 5 тис, які були залучені до невідкладних робіт.

Увечері 1 травня вітер з Чорнобиля повернув на Київ. В той час, коли всі іноземні засоби масової інформації повідомляли про загрозу для життя людей, а на екранах телевізорів демонструвалася карта повітряних потоків в Центральній і Східній Європі, в Києві та інших містах України та Білорусі проводилися гуляння, присвячені Дню міжнародної солідарності трудящих (1 травня).

Особи, відповідальні за приховування інформації, пояснювали згодом своє рішення потребою запобігти паніці серед населення. Хоча рівень радіації, наприклад в Києві, згідно з даними розсекречених документів СБУ, перевищував фоновий у десятки чи сотні разів. 1 травня в 11:00 рентгенометр АН УРСР зафіксував значення близько 2500 мкР/год. Протягом дня значення змінювалися від 400 до 2500 мкР/год за середнього фонового значення в місті — 15 мкР/год. Тим не менше, парад відбувся.

2 травня радянське керівництво ухвалило рішення про евакуацію населення з 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської атомної станції – на 6-й день після аварії.

До 6 травня евакуювали понад 115 тисяч людей із 30-кілометрової зони навколо ЧАЕС. Від радіації ця територія постраждала найбільше. Пізніше її назвали Чорнобильською Зоною Відчуження.

 

Хто такі «біороботи» 

3828 ліквідаторів аварії на ЧАЕС мали особливу місію. Після вибуху графітові стрижні розкидало довкола на сотні метрів. Територію атомної станції розбили на кілька зон – Н, Д, К, М. Аби звучало не так офіційно, називали між собою жіночими іменами. «Катя», «Люда» та «Ніна». Зона «Маша» була біля самісінького жерла реактора. Близько восьми тисяч рентгенів означали, що людині там не місце.

Проблеми з розчищення даху мали взяти на себе роботи. Для початку мінірозвідники обдивлялись територію і вимірювали дозу радіації. А далі перед ліквідаторами пройшов парад робототехніки.

Найменше нарікань викликали СТР-1 – збудовані на шасі місяцехода. Вони хоч і повільно, але трохи допомагали. А справжньою робочою конячкою на даху АЕС виявився звичайний трактор із ковшем, який обшили свинцевими листами та керували ним дистанційно.

На противагу недолугим радянським роботам мав прибути німецький «гість». Joker повинен був розчистити графіт із зони М. Гвинтокрилами його висадили на дах. Робот проїхав заледве метр, але зупинився. Камера огляду була малою. Аби подивитися, що з ним не так – потрібно було підійти впритул. Як пізніше виявилось, він зачепився гусеницею за графітовий блок.

Довелось провести цілу спецоперацію, аби його підняти й переставити. Команді це вдалось, але Joker так і стояв, заклякнувши. Виявилось, що замовляючи робота Кремль у кілька разів применшив дозу радіації, тому електроніка згоріла за кілька хвилин. Диво-робот – не скинув з даху жодної цеглинки.

А це означало одне – на зону М потрібно посилати людей, тобто «біороботів». Наказ про застосування робочої сили уже давно лежав підписаний. Країна, яка десятиліттями вихвалялась космічними технологіями, нічого кращого за 20-30-річних солдатів запропонувати не могла.

Головне знаряддя праці – звичайна лопата. Тривалість зміни – 90 секунд/2 хвилини. Дзвін у рейку, в душ і відпочивати. Найбільші графітові блоки брали руками. Працювали допоки сумарна кількість отриманої радіації не сягала 25 берів.

Що стосується Джокера, то сьогодні робот з жовтим забарвленням «Joker» знаходиться на сховищі радіоактивних відходів і матеріалів під назвою «Буряківка». Місце було побудовано в 1988 році в десятикілометровій зоні відчуження.

Останній раз активісти заміряли Джокера у 2019 році та сповістили про рівень у більше, ніж 20 000 мкР на годину, тобто перевищення норми в сотні разів.

 

Куди відселяли людей з Чорнобиля

За 3–4 місяці після аварії з небезпечних районів, включно з Києвом, в курортні міста та за кордон вивезли 700 тисяч дітей. А до кінця 1986 року із 30-кілометрової зони назавжди відселили понад 100 тисяч осіб.

Сотні невеликих селищ, що опинилися в епіцентрі забруднення, зрівняли з землею бульдозерами. І людям довелося шукати нові домівки.

Більшість людей виселяли до сусідніх районів Київської області, а для працівників ЧАЕС та їхніх сімей наприкінці 1986 року почали будувати наймолодше місто України – Славутич.

Так, 2 жовтня 1986 року було прийнято постанову «Про будівництво нового міста для постійного проживання робітників Чорнобильської АЕС», у вересні — грудні було здійснене його проєктування і будівництво.

Здійснення цього проєкту передбачалося у дві черги, з використанням найбільш досконалих проєктів житлових і громадських споруд республік, аби забудова кожного кварталу нагадувала певний національний колорит. Будували не просто місто, а місто-мрію, місто-зразок, місто майбутнього, повністю пристосоване до задоволення потреб його мешканців.

Назву місту було присвоєно Постановою від 19 лютого 1987 року, а 26 березня 1988 року видано перший ордер на заселення квартир.

 

Що говорили про Чорнобиль у перші дні після аварії  

Почнемо з того, що перше в СРСР офіційне повідомлення під тиском міжнародної спільноти було зроблено 28 квітня. Тоді головна телевізійна програма новин «Врємя» о 21:00 лаконічно повідомила:

«На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія. Пошкоджено один з атомних реакторів. Вживаються заходи щодо ліквідації наслідків аварії. Постраждалим надається допомога. Створено урядову комісію».

Зрозуміти справжні масштаби трагедії із цього повідомлення було важко.

Перші поради щодо самозахисту людей від впливу радіації з’явилися в «Правді України» лише 9 травня (!). Стаття «Рекомендовані заходи з безпеки» переписувала радіоінтерв'ю із тодішнім міністром охорони здоров’я Анатолієм Романенком, в якому йшлося:

«Головний наш ворог – пил, як можливий носій радіоактивних речовин… В останні дні на вулицях та у дворах стало менше дітей, що грають. І це правильно. Хоча прямої небезпеки опромінення сьогодні практично немає, давайте будемо берегти їх у першу чергу від пилу».

Увесь цей час системно інформувала про стан Чорнобиля лише одна структура – КДБ УРСР. Саме вона негайно після аварії:

- розробляла комплекс спеціальних заходів із засекречування відомостей про аварію,

- припиняла розповсюдження провокаційних та панічних чуток,

- перевіряла версії про можливий диверсійний намір,

- розшукувала «базік» і «панікерів», і діяла точно не в інтересах населення.

Багато ж людей вперше почули про надзвичайну подію з «ворожих голосів» Лондона, Вашингтона і Мюнхена.

І цей урок Чорнобиля нам потрібно пам'ятати.

 

Як пов’язана аварія на ЧАЕС та розпад СРСР 

Приховування владою правди про факт катастрофи та її наслідки, брак інформації про заходи безпеки й недостатня допомога потерпілим похитнули віру в цінності комуністичної ідеї навіть у найбільш лояльних її прихильників.

До прикладу: лист киянина А.В.Кузнецова до М.С.Горбачова

«Загальний відділ ЦК КПРС 15 травня 1986 Підвідділ листів

Шановний Михайле Сергійовичу!

Сподіваємося, що Вам відомо про становище, що склалося в Києві. Станом на 7 травня – паніка. Вокзали, аеропорти, автостанції забиті людьми, переважно з дітьми. Намагаються вивезти, в основному, дітей. Чому склалася така обстановка? Тому, що приклад у цьому показали керівники всіх рівнів, у тому числі найвищих посад у ЦК КПУ, Раді Міністрів, міськомі, міськвиконкомі, керівники підприємств та установ. У перші ж післяаварійні дні вони відправили своїх дітей в інші райони країни, навіть відірвали їх від занять у школах. Народ все це бачив, дізнався і кинувся наслідувати їхній приклад. І виникла паніка. Люди кидають роботу, на вокзалі квитків немає. Ніхто нічого не пояснює. Власних дітей врятували, а наших кинули напризволяще. ...Хіба можемо тепер ми, прості люди, рядові комуністи, довіряти керівникам? Особисто я перестав довіряти. Так само кажуть інші. В розвідку з такими керівниками ми не підемо.

Аварія на АЕС розкрила головну виразку нашої дійсності: відірваність верхівки від народу, турбота лише про особисте.

...Наше суспільство зазнало величезних моральних втрат. Все це може призвести до остаточного розвалу нашої країни…

З повагою! Київський міськом Компартії України

Вх. № К-5856 27.05.1986 Кузнецов А.В. Чл. КПРС із 1950 р.»

Крім того, спроби Москви приховати правду про катастрофу та її наслідки посилили опозиційний національно-демократичний рух в Україні, до його учасників долучилися екологи – активісти боротьби проти забруднення навколишнього середовища. У багатьох регіонах України люди почали виходити на акції протесту проти будівництва нових і експлуатації старих атомних електростанцій, відповідні публікації в пресі.

Перші громадські організації формувалися саме навколо теми аварії на Чорнобильській АЕС. Незабаром такі дві організації як “Зелений світ” та Союз “Чорнобиль” перетворилися в політичну силу. Регіонами України прокотилися акції протесту проти будівництва нових і експлуатації старих атомних електростанцій. Участь у них взяли тисячі людей. Ми вже розповідали про першу несанкціоновану демонстрацію.

Аварія стала останньою краплею, яка переповнила чашу людського терпіння. І вже невдовзі імперія, побудована на брехні, впала.

 

ГО Європейський Інститут Чорнобиля - NGO European Institute of Chernobyl