Новости

Дехто дуже тебе любить

Дехто дуже тебе любить

09 января 2023

 

Ця розповідь про те, як люди, котрих привели до храму в дитинстві, не помічають благодаті й відвертаються від Бога. Як Промислом Божим важкі часи виявляються для нас милістю. Як Господь чує кожне прохання та й просто думки й переживання однієї зі Своїх заблукалих овець, яка ще, можливо, не відгукнулася на голос Христа, але дуже цього хоче.

Тенісом я почав займатися з п’яти років і відзначаю уже двадцяту річницю в цьому спорті. Двадцять років від турніру до турніру, від поразок до перемог і навпаки. Іноді доводилося практично жити на кортах, і це дало свій результат: на українських теренах я досяг майже всіх можливих успіхів.

Однак скільки себе пам’ятаю, моєю мрією завжди був професійний спорт. Стати тенісистом-професіоналом означає виступати цілий рік за кордоном, постійно подорожувати різними містами й країнами, заробляючи на життя своїми виступами. Романтика!..

Улітку минулого року нарешті з’явився шанс здійснити мрію. Я поєднував роботу тренера, власні тренування з виступами й на одному з небагатьох міжнародних турнірів, що проводяться в Україні, вийшов у фінал, уперше набравши рейтинг АТП (Асоціація тенісистів-професіоналів). Тепер переді мною відкривалися реальні можливості втілити в життя те, до чого йшов багато років. Залишалося не менш складне: знайти фінанси для оплати поїздок.

На стрільця й звір біжить! Почали надходити пропозиції щодо договірних матчів, внаслідок чого можна непогано заробляти (у моєму випадку вважається єдиним варіантом покриття фінансових витрат). Хоча це й заборонено, однак чимало знайомих допомагають собі «договірняками», адже зробити старт на одних лише призових неможливо. А схема проста, робоча. Та все ж злочинна.

Що тут скажеш… Життя завжди ставить перед нами такі запитання. І в моєму випадку вони прозвучали так: «Скажи, ти готовий задля здійснення мрії закрити очі на маленьку махінацію? Чи готовий приглушити свою совість заради того, чому присвятив усе своє життя?».

Дати відповідь так, аби не пошкодувати в майбутньому, виявилося зовсім непросто. Найбільш розумним рішенням здалося взяти паузу та подивитися на себе й на ситуацію збоку…

***

Коли мені було неповних п’ятнадцять, мій батько став священиком. Років із семи й до сьогодні я відвідую храм, вірю в Бога. Проте коли залишив батьківську оселю й перебрався до Києва в пошуках можливостей для реалізації спортивних амбіцій, для моєї віри настали складні часи. Закрадалися сумніви з приводу істинності православ’я і взагалі існування Господа. Так, це віра моїх батьків, я знав, що вони досить розумні люди, довіряв їхньому вибору. Однак раптом вони помиляються? Що, коли Бог — просто самонавіювання та ілюзія?

Дуже близьким другом для мене була бабуся. Майже двадцять років, до мого переїзду до Києва, ми жили з нею в одній кімнаті. Розумію, що для декого це, можливо, прозвучить «не дуже», але ми з братом виросли в одній кімнаті з нашою вісімдесятирічною бабусею. І можу сказати, що я прожив щасливе дитинство в любові та чудовій компанії, за що безмежно вдячний моїй родині.

Бабуся не ходила до храму. У Господа вірила, але якось по-своєму. Дякувати Богові, в останні роки її життя тато часто сповідував і причащав її вдома. Остання з моїх прабатьків, вона померла в дев’яносторічному віці.

Її смерть — хоч було й непросто — я сприйняв спокійно, адже бабуся давно погано почувалася, і вже протягом кількох років, полишаючи батьківську оселю, я щоразу подумки з нею прощався.

Після похорону батьки попросили мене сорок днів намагатись утримуватися від веселощів, а якщо буде можливість — почитати Псалтир. «Гаразд», — відповів я. Однак як же виявилося складно це зробити!

Зараз усе не виглядає чимось нереально складним, але тоді відчуття були такі, наче намагаюся плисти проти течії. На той момент я причащався десь двічі на рік, майже не молився, звісно, не постив, і читання псалмів стало для мене справжніми тортурами. Однак я дуже люблю (так, не помилився — люблю) свою бабусю і в надії бодай трішки допомогти спасінню її душі наважився на невеличкий подвиг. Дав собі слово не вмикати телевізора, який зазвичай гримів на всю квартиру, і, замість розважальних програм, що слугували мені «десертом» наприкінці робочого дня, ставав перед іконою і прочитував кафізму.

Господь відкриває Себе кожній людині, однак через житейський гамір, той вир, у який кидаємося з головою, ми часто виявляємося не здатними почути Бога. І лише піст і молитва дають можливість побачити й відчути Його і в Таїнствах Церкви, і в повсякденному житті.

Так сталося й зі мною. Траурний час перетворився для мене на справжню духовну весну. Раптом з’явилося сильне бажання піти на Причастя, і, причастившись, я вперше в житті так явно відчув присутність Божої благодаті. У той день я вийшов із храму зовсім не таким, як заходив. Так, благодать і раніше після служби відчувалася, щоправда, не так сильно, але тоді ці внутрішні зміни я приписував собі, своїм вольовим зусиллям. А тепер…

Складно описати, що відчуваєш, але одне порівняння видається дуже доречним. Почуваєшся так, неначе хтось дуже сильно тебе любить. Сильніше, аніж можна собі уявити. Просто любить, і все. Це як натхнення, яке робить тебе абсолютно щасливим. І тут уже байдуже, хто ти і який.

Адже, полишивши батьківський дім, я перестав молитися, відвідувати служби, причащатися. Зник внутрішній стан миру, який до мого самостійного життя був для мене нормою. Ходити до храму в неділю вранці ставало дедалі складніше, і в кращому випадку я залітав туди на останні 5–10 хвилин пізньої літургії — аби не засмучувати маму, коли вона зателефонує й обов’язково запитає, чи був я сьогодні на службі. Повертався з роботи й тренувань дуже роздратованим, почувався невдахою, називав себе «деградатором». Не хочу перебільшувати: були в ті кілька років і радісні моменти, але як індикатор мого стану зазначу, що взагалі не міг залишатися наодинці з собою — ставало просто нестерпно, починало «ковбасити».

Після усвідомленого кроку до Господа, Він явив мені Себе не лише в почуттях та емоціях. Найпереконливішою Його відповіддю було те, як за молитвою почали вирішуватися питання, які своїми зусиллями я ніяк не міг владнати. Продумував, ретельно готувався, робив усе можливе, та марно. І лише після того як у відчаї згадував, що не звернувся по допомогу до Христа, і починав молитися зі словами «Нехай буде воля Твоя, Господи, не моя», відбувалося неймовірне. Досі викликає жах думка, що КОЖНЕ наше прохання, навіть зовсім наївне, Господь реально чує!

Відтоді я став зразковим християнином. Жартую… Проте, як ми знаємо з Євангелія, Христос це є шлях, по якому слід іти до спасіння. На цьому шляху я поки що не зробив і кроку, а лиш почав вводити координати у свій навігатор.

 

Друзі! Ми вирішили не здаватися)

Внаслідок війни в Україні «ОТРОК.ua» у друкованому вигляді поки що призупиняє свій вихід, однак ми започаткували новий незалежний журналістський проєкт #ДавайтеОбсуждать.

Цікаві гості, гострі запитання, ексклюзивні тексти: ви вже можете читати ці матеріали у спеціальному розділі на нашому сайті.

І ми виходитимемо й надалі — якщо ви нас підтримаєте!

Картка Приватбанка: 5168 7520 0354 6804 (Комінко Ю.М.)

Також ви можете купити журнал або допомогти донатами.

 

ТекстВсеволод Олейник, журнал "Отрок"

Видео

Как перестать бояться будущего?
Как перестать бояться будущего?

Список телефонов доверия для подростков. Детям необходима поддержка как родителей так и учителей. Для этого в Киеве работает множество телефонов доверия, позвонив на которые можно получить консультацию и необходимую психологическую помощь.

Наши питомцы очень нуждаются в финансовой и материальной помощи. Монастырь не в силах помочь такому количеству животных своими силами, поэтому обращаемся ко всем неравнодушным людям с просьбой помочь нашим животным в это трудное для них время.

Для благотворительного проекта по разработке православной духовной атрибутики требуется помощь дизайнера !

По этому номеру телефона вы можете получить квалифицированную консультацию по вопросам относительно туберкулеза...

Огласительные беседы желающими принять Святое Крещение!!!

Приглашаем всех желающих в Студию детского творчества при храме святителя Григория Богослова! В Студии работают две школы: Школа живописи и Школа прикладного искусства.

В храме свт. Луки Крымского каждое 2-е воскресенье месяца проходят молебны с акафистом Божией Матери Неупиваемая Чаша, о страдающих от алкогольной, табачной, наркотической, игровой зависимостей и любящих их близких людей.

До уваги батьків особливих дітей! Проводиться набір діток в «Центр змішаного типу для дітей з функціональними обмеженнями» ГО «Родина»

Розшукуємо пацієнтів з онкологією, які зіткнулись з проблемами у лікуванні, а саме: нестача ліків, зловживання з боку медперсоналу, перепродаж ліків по завищених цінах тощо.

Запрошуємо вивчати мову жестів!

Участились случаи мошенничества в сфере помощи онкобольным детям. Мошенники, представляясь родителями больных детей просят помощь на лечение.

Благотворительная продажа работ (картин, поделок, аппликаций) сделанных руками детей и волонтёров на Изостудии при Институте рака ул. Ломоносова 33/43

Волонтерское движение "Молодость неравнодушна" существует на ваши пожертвования. Ваша помощь значит, что мы сможем продолжать работу!