Наш Телеграм канал https://t.me/molodostInUa

Враження волонтера

Враження волонтера

Наше життя як та течія річки, що весь час кудись біжить. Коли ти молодий, то перед тобою відкриваються всі дороги життя і ти все можеш і прагнеш всього досягти. За своїм буденним життям ми часом навіть не помічаємо інших людей, або просто не хочемо помічати. Намагаємося вирішувати свої проблеми, скаржимося на життя, неусвідомлюючи того, що хтось може жити набагато складніше і поруч немає нікого, хто підтримав, зрозумів, втішив, або просто тобі посміхнувся.

Мабуть для того, щоб справді зрозуміти чи добре ти живеш, потрібно звернути увагу на інших людей і усвідомити, а можливо не все так погано, як тобі здається і у тебе є така можливість.

Будинок ветеранів праці, відразу постає перед очима середовище, де мешкають люди похилого віку, це все, що може сказати людина, яка жодного разу там не була.

У мене з’явилася така можливість відвідати будинок людей похилого віку. Перше питання, яке одразу виникло у моїй свідомості полягало у тому, а чому всі ці люди мешкають в окремому будинку, а не разом зі своїми рідними. Це питання мене не покидає і до сьогодні, невже у всіх цих людей немає рідних, які б за ними піклувалися і доглядали?

Кожної неділі молодь збирається біля метро Лісова, вирішують організаційні питання і вирушають в будинок ветеранів.

На Новий рік, ми вирішили привітати мешканців будинку зі святом. Ялинкові прикраси, цукерки, гілочки сосни були у кожного в руках. Кожна кімната в яку ми заходили наповнена своїм життям. Цієї неділі мені довелося познайомитися з дуже хорошими людьми Борисом та Наталією. Нас дуже вразило те, що кімната була настільки затишна і приємна, що ми  на годинку забули, де ми знаходимося. Борис у цій кімнаті живе уже протягом десяти років, і зробив усе можливе, щоб кімната була затишною. Наталія — прекрасна жінка, що залишилася інвалідом з дитинства. Вона нам розповіла жахливу історію свого життя. В дитячому віці Наталії зробили прививку на віспу, у маленької Наталії пішла реакція на препарат. Тіло маленької дівчинки біло повністю паралізовано, лікарі запевняли маму Наталії, що вона не житиме. Але з Божою поміччю фізичні сили стали повертатися до маленької Наталії. Зараз у Наталії є дефект мови і хворі ноги, їй дуже важко пересуватись, але вона пристосувалася до цього життя. Борис і Наталія намагаються не сидіти на місці, вони навіть знайшли собі роботу від якої мають втіху і невеличкий прибуток. У кімнаті стояв стільчик, на якому знаходився інструмент для виготовлення прищепок для штор. Наталія і Борис показали як вони з окремих деталей формують готовий виріб. Мені теж захотілося спробувати зробити такий виріб, скажу чесно вийшло, але не з першого разу. Взагалі мені сподобалось і було дуже весело виготовляти прищепки. Проте є різниця, коли ти зробив їх декілька, а Наталія і Борис формують їх тисячами і це дуже важко, мочки пальців всі в рубцях.

Це життя людей тільки однієї кімнати, а таких кімнат багато і в них живуть люди, які прагнуть підтримки, доброго слова, або просто доброго співрозмовника і ним можеш стати ти, якщо виявиш бажання допомагати людям.

Людмила Царик,
волонтер будинку ветеранів

Координатор направления:
Фирас Бадира, тел. (097) 195-87-65

On-line: http://vkontakte.ru/club


Анонсы