Новости

Притча про байдужість і любов

Притча про байдужість і любов

10 ноября 2020

 

Притчу про багача і Лазаря Господь розповів фарисеям.

Вони вважали себе особливими людьми: " Наш отець Авраам" (Ін 8, 39).

Коли фарисеї почули історію про багача, який щодня насолоджувався шикарним життям, а після смерті потрапив у пекло, то подумали, що це точно не про них. Вони ж і постилися, і приносили жертви, і знали напам'ять Тору...

Їх, вочевидь, здивувало в цій історії зовсім інше - чому вбогий потрапив на лоно Авраамове? Він точно не знав Писання, не ходив до синагоги, не дотримувався Закону і був грішником. Адже істинних синів Авраама Господь за вірність нагороджує багатсвом, а бідність - то прокляття Боже за гріхи.

***

Єврейське слово "шеол", яке перекладене в Євангелії, як "пекло", для євреїв означало загальне місце перебування душ після смерті. Воно розділяється на рай для благочестивих і на геєну – для нечестивих. Крім того, Талмуд розповідає, що рай і геєна так розміщені, що з одного місця можна побачити, що діється в іншому.

Однак Господь не розкриває для допитливих географію потойбічного світу. Він пристосовується до тогочасних уявлень людей, щоб висвітлити головну думку - хто в цьому світі не помічав людей, то у вічності не зможе побачити Бога. В цій історії, радше викривається зверхнє ставлення до людей, яке породжує примітивне бачення Бога.

Якщо злоба хоча б помічає предмет своєї ненависті, то байдужість нікого не бачить. Байдужою душа буває від внутрішнього виснаження - вона пристрасно намагається наповнити пустку одинокості насолодами.

Вона ховається за морем грошей від простих і хороших речей. Бо все звичайне, для надзвичайних людей виглядає примітивним і недостойним їхньої уваги.

Багач ніколи не помічав Лазаря, повз якого проходив мало не щодня - не помітив він його і після смерті: "Змилуйся, отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Лазаря, нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить, бо я мучуся в полум'ї цім!..."

Примітно, що багач не звертається до Лазаря із сльозами вибачення і жалю за свою байдужість до його земних страждань. Він також не радіє від того, що Лазарю нарешті добре. Радість зціляє душу, але він стоїть на своєму непорушно, навіть коли так боляче!

Високе положення у суспільстві не дозволяє звернутия до Лазаря як до рівного собі, хоча ніякого суспільства навколо вже немає. Багач кличе авторитетного для нього Авраама.

Лазар для нього як був ніким так і залишився ніяким. Лазар для нього просто засіб для полегшення страждань: "Аврааме, пошли но цього слугу, нехай зробить мені послугу..."

Але біля Бога ніхто і нікому не наказує - всі вільні і рівні перед Ним. Однак горда людина не може з цим змиритися. Багач не просить у Авраама, щоб прийти до нього. Вочевидь поряд з Лазарем навіть в раю йому буде місця мало. Він стоїть на своєму і вільно страждає - в цьому нерозрішима загадка пекла.

Багач лестив Аврааму і вимагав у Лазаря послуги. Багач не помітив Лазаря, а значить і Христа. Він знав лиш Авраама, який був для нього авторитетом. Бо багатство було його богом.

Ось ця впертість гордого духу людини на думку св.Максима Сповідника і є те провалля що відгороджує грішного, але доброго Авраама від такого самого грішного, але вже злого багача: "Поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що хочуть, переходити не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідти до нас..."

Бог-Любов не може байдуже спостерігати за стражданнями Свого творіння. Він лише співчуває, спів-страждає. Авраам, який мав в душі цю Божу любов, сказав до багача: "Чадо! Згадай, що ти одержав уже блага твої за життя твого, а Лазар — тільки зло; отже, тепер він тут тішиться, а ти страждаєш..."

Авраам каже, як батько: "Чадо". Це не злорадство непідкупного прокурора від того, що на землі правди не було, то що хоч на тому світі нарешті торжествує справедливість. Це жаль від того, що багач зробив свій вибір і не бачить свого щастя без всього того, що навіки втратив.

Те, що для Лазаря було щастям для багача стало бідою, бо він жив минулим, до якого вже не було вороття. Вогонь, що палив багача - то вічна неситість пристрастей, коли розкочегарив в своєму тілі душевну жагу гордині, а на небі нема вже й чим гордитися. Бо Бог і ті хто Його оточує скромний і добрий.

***

Багач просить у Авраама, щоб той послав Лазаря до його братів і попередив про небезпеку, яка їх чекає у вічності. Авраам відповів, що це даремне діло. Якщо вони на землі нікому не вірять, то коли хто й воскресне, також не повірять.

Господь цими словами Авраама ніби натякає фарисеям: ви знаєте закон і пророків напам'ять, а людей так само не помічаєте. Той багач хоч не хизувався знанням закону, а ви, знаючи закон хочете ще й Мене вбити, а коли Я Воскресну, то нажаль також не повірите Мені. Тим більша на вас відповідальність тим гострішим може бути ваше страждання у вічності: "Бо кому більше дається, з того більше спитається".

Господь говорив це із жалю до гордих своєю правотою людей. Бо Бог жаліє одержиму гординею людину. Лиш Богу це можливо.

Денис Таргонський

 



Просьбы о помощи

Анонсы