Новости

«Гостьовий шлюб». Погляд православного священника

«Гостьовий шлюб». Погляд православного священника

22 июня 2021

 

Сьогоднішнє суспільство сприймає сім’ю як важку ношу, яку треба «тягнути». Й краще «тягнути» одному– тому що певен, що ніхто тебе не підведе, й «ніжку не підставить». Тому на сучасному етапі розвитку українського суспільства, як і у багатьох країнах Європи, виникає така гіпертрофована форма відносин, як «гостьовий шлюб». У Західній Європі та у США його називають екстериторіальним, адже партнери живуть «під різними дахами». Інколи такі «космополітичні партнери» можуть мешкати навіть в різних містах чи країнах, але у будь-якому випадку кожен з них мешкає на своїй території.  Фінансисти і кар’єристи світу сприймають це як єдину правильну і можливу модель відносин майбутнього, яка нічим не обмежує закоханих, проте, в суспільстві надає офіційного статусу – сім’ї.

Передбачається, що гостьові «чоловіки/дружини» бережуть  вірність і начебто кохають один одного. «Гостьові партнери-коханці», коли приходять/приїздять/прилітають один до одного у гості, то займаються коханням, а не докорами: «Чом ти не прийшов, як місяць зійшов? – Я ж тебе чекала!…» або «Ти ж мене підманула-підвела..». Вони складають визначені графіки зустрічей, враховуючи свої власні інтереси, зацікавленість справами партнера. Це можуть бути зустрічі у вихідні дні, зустрічі один раз на місяця або спільна проведена відпустка кожних півроку, або ж участь у званих вечерях тощо.

Щодо спільного бюджету або обов’язку фінансової допомоги другій «гостьовій половині», то як правило, чітких зобов’язань не існує.

Однією з головних проблем такого шлюбу стає вагітність, й у майбутньому – діти. Перспектива партнерки таких відносин – матері-одиночки. Партнер найчастіше не несе відповідальності за виховання та утримання дитини.

На державному рівні такі відносини не реєструються і не набувають юридичних прав.

Феномен «гостьового шлюбу» з точки зору православного бачення сімейних відносин не може називатися ні шлюбом, ні сім’єю взагалі. По-перше, сім’я передбачає взаємну відповідальність одне за одного і за свій вибір взагалі, чого не скажеш про гостьове партнерство. По-друге, сім’я не є місцем лише задоволення своїх статевих потреб, а є місцем жертовного примирення, в якому дієво відтворюються слова ап. Павла сказані у посланні до Галатів: «Носіть тягарі один одного і таким чином виконаєте Закон Христа.» (Гал. 6:2). По-третє, християнська сім’я є оплотом єдності двох, за словом Самого Христа: «І будуть двоє одним тілом.» (Мк.10:8), передбачає спільність життя сім’ї як суспільного та духовного феномену.

Таке розуміння християнської сім’ї відкриває горизонти райського служіння один одному. А звідси, постає потреба у Таїнстві Вінчання, як вінчання двох в єдину райську спільноту. Святитель Іоан Золотоустий утішаючи молоду вдову, повчає: «Цей шлюб є лише союзом тіл, а тоді буде єдність душі з душею, більш тісніше, приємніше і надзвичайніше». Тим самим розкриває всю повноту християнського шлюбу: «Сила любові така, що вона обіймає і єднає не лише тих, які перебувають біля нас, і яких ми бачимо, але й тих, які віддалені від нас; ні плинність часу, ні дальність відстані, нішо інше подібне не може перервати й зупинити душевну дружбу». Навіть сама смерть не здатна розділити серця, які люблять. Сенс християнського шлюбу, – бути разом назавжди, вічно.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що т. зв. «гостьовий шлюб» є гріховним феноменом, який несе у собі не лише заперечення сім’ї як суспільної та божественної інституції, а є запереченням людини як свобідної особистості з її духовно-душевними якостями та є лише однобічним задоволенням фізіологічних потреб людини. Такі відносини є ніщо інше, як блуд і ведуть до спустошення людської душі. Інший постає об’єктом задоволення, втрачаючи сутнісний суб’єктивний лик. І відносини стають примарою, фікцією свободи, насправді, вони постають як рабське виправдання гріховного життя людини, яке не несе жодної відповідальності як за іншого, так і за себе самого. Гріховне життя постає нормою, а це потребує ствердження, своїх феноменів і постулатів, адептів і послідовників. Але гріх залишається гріхом і лише покаяння може змінити людину.

                                                        Прот. Михаїл Коник

 



Просьбы о помощи