На Волині подружжя у пам’ять про померлого сина взяло 9 прийомних дітей

У дитячому будинку сімейного типу на вулиці Коцюбинського в Горохові подружжя Ірини та Аркадія Номінатів виховує 9 прийомних хлопчиків і дівчаток.

Усі діти зверталися до прийомних батьків словами «мама» і «тато». Ніжно щебетали їх найменшенькі – шестирічні близнятка Аліна й Владислав, уже по-серйозному усвідомлено вимовляли найстарші – тринадцятирічні семикласники Горохівського ліцею №1 Богдан і Софія.

Ірина Петрівна і Аркадій Володимирович уважно вислуховували всіх, доброзичливо, виважено й спокійно в кожній ситуації відповідали на запитання, давали поради, ніжно гладили по голівках.

Така атмосфера взаєморозуміння, чуття єдиної родини не могла скластися одразу. Діти різного віку, сироти, ті, що потрапили в складні життєві умови, з декількох районів Волині… В них була своя «філософія»: як вижити, не відчувати мук голоду, знущання дорослих. Не завжди була можливість ходити до школи, вчитися, бути гарно одягненими, як їхні ровесники з благополучних сімей, зігріті батьківською теплотою, материнською ласкою й ніжністю.

І подружжю Номінатів треба було докласти багато зусиль, старання й душевності, щоб діти зрозуміли його добрі наміри, відчути старання замінити їхніх біологічних батьків. Про це гарно й образно мовила красива в своїй жіночності Берегиня дитячого будинку сімейного типу пані Ірина:

- Ці діти народжені нашими батьківськими серцями та любов’ю. Вони для нас не чужі, а такі ж дорогі, як наші дочки.

Їх в Ірини Петрівни й Аркадія Володимировича – дві. Обидві вже заміжні. Двадцятип’ятирічна Тетяна успішно закінчила Луцький національний технічний університет, за спеціальністю дизайнер-графік. Її чоловік Віталій Матвійчук - викладач дитячої музичної школи по класу духових інструментів. Живе молоде подружжя в колишньому Маневицькому районі.

Молодша донька, вісімнадцятирічна Юлія за фахом – перукар, її суджений Іван Войтович – електрогазозварювальник. Зараз вони тимчасово перебувають за кордоном.

- Був у нас середульший син Ігор. Із дитинства він хворів. Рятували його, як могли. Та, на жаль, він прожив із нами лише 16 років, - сказав журливо Аркадій Номінат. – У незгасну пам’ять про нього народився задум створити прийомну сім’ю. Найпершим у неї ми взяли Богдана з колишнього Любомильського району. З різних куточків у нас діти. Недоброзичливі язики подейкували, що Номінат повибирав собі найкращих, не знаючи, що в дитячі реабілітаційні центри, притулки ми з дружиною їздили в супроводі спеціалістів служби в справах дітей тоді ще райдержадміністрації, а тепер уже Горохівської міської ради. Насамперед, відбувалося встановлення контакту, інколи по два й більше рази. Якщо ми дітям подобалися, вони горнулися до нас, то пропонували стати для них названими батьками».

В кожного синочка чи донечки Номінатів свої непрості долі.

Для здійснення доброго задуму потрібне було приміщення. За допомогою в його будівництві Аркадій Номінат звернувся листом –проханням до благодійного фонду «Міст у життя», директор якого - громадянин Німеччини Вальдемар Шрьодер. Питання було вирішено позитивно й оперативно. Горохівський міський голова Віктор Годик посприяв у виділенні земельних ділянок для спорудження двох дитячих будинків сімейного типу за сучасними проєктами.

Будівельні роботи при зразковій організації праці доброякісно і головне – надзвичайно швидкими темпами, досі небаченими в Горохові та районі, виконувала місія «Центр християнського життя», в якій керівником Михайло Степанович Атаманський.

Обидва прекрасні будинки було споруджено й облаштовано за п’ять місяців. Їх урочисте відкриття відбулося 1 листопада 2018 року. В цій важливій події взяли участь директор благодійного фонду «Міст у життя» Вальдемар Шрьодер, керівники місії «Центр християнського життя», Горохівський міський голова Віктор Годик, представники служби в справах дітей, директор Горохівської ЗОШ І-ІІІ ступеня №1 імені І.Я. Франка Віктор Миколайович Савчук та інші почесні гості, – згадує А.В. Номінат.

В одному з двох будинків-близнюків, що плече в плече, наче рідні брати, живуть Сергій і Вікторія Синиці, четверо їх біологічних і стільки ж прийомних дітей. Про цю хорошу сім’ю «Горохівський вісник» уже розповідав.

Після екскурсу в недалеке минуле повернемося знову в простору гарну й зручну світлицю дитячого будинку сімейного типу Номінатів. Начебто прочитавши наші думки, його глава сказав:

- Ні, він не наш. Обидва будинки на балансі Церкви «Світло життя». Моя дружина та я найняті державою на роботу. Дуже непросту, цілодобову, бо й серед ночі в когось із наших діток може заболіти голівка чи животик. Інколи доводиться викликати й медиків. Але ми не жалкуємо, що обрали таку роботу – прокладати для знедолених діток міст у життя, дарувати для них світло життя.

Виконують цю роботу Ірина Петрівна й Аркадій Володимирович самовіддано й зразково, подаючи добрий приклад для багатьох батьків. Високу оцінку їх праці дають начальниця служби в справах дітей Горохівської міської ради І.В. Шеремета і В.М. Савчук – директор Горохівського ліцею №1, де навчається семеро дітей Номінатів: “Вони слухняні й дисципліновані, стараються добре вчитися. Коли була потреба, то батьки наймали для них репетитора з англійської мови. Аркадій Володимирович возить їх до школи, забирає додому після уроків. Менші діти – садочку, восени підуть у перший клас!”

За правилами сімейної педагогіки

Завдяки особистому батьківському прикладові подружжя Номінатів, правилам їхньої сімейної педагогіки діти за два з лишнім роки здружилися. Різні за віком, характером й вдачами, вони стали між собою своїми, однією сім’єю.

У ній вже адаптувалися сестрички Аня, Іра та їх братик Андрійко Катальнікови. Вони декілька років тому з своєю мамою приїхали з Луганська й поселилися в Рачині колишнього Горохівського району. Коли захворіла й лікувалася Світлана Катальнікова, Номінати забрали її дітей на тимчасове перебування в будинку сімейного типу. В листопаді минулого року Світлани Катальнікової не стало. Ірина Петрівна й Аркадій Володимирович привезли сиріт із притулку на постійне проживання в дитячому будинку сімейного типу, де вони захищені, де, як сказала шестикласниця Аня, дуже добре їй, десятирічній сестричці Ірі й семирічному братику Андрійку.

Щоб назвати поіменно всіх вихованців насправді зразкового на Горохівщині дитячого будинку, треба добре слово сказати й про рідних братиків Дмитрика й Сашка. Перший і старшенький із них добре навчається в четвертому класі, молодший Сашко – в другому. Хлопчики відчувають себе своїми серед своїх. Вони, як і лідер чоловічої частини семикласник Богдан, люблять грати у футбол, дуже активні. Допомагають главі сімейства складати нарубані ним дрова, впорядковувати територію.

Дівчатка горнуться до Ірини Петрівни, як до матусі. Вони найперші її помічниці в приготуванні їжі, вчаться в неї кулінарії. Вона передає їм ще й ази підприємництва та швейної майстерності. Пані Ірина завідує магазином-салоном «Гардини».

Та для всіх – одні правила поведінки в сім’ї, дотримуватися яких – обов’язок. Одна з вимог цих правил – дотримуватися чистоти й порядку. Не можна розкидати по кімнатах одяг і взуття, для них є своє місце. Їсти можна тільки на кухні. Раніше, бувало, що малеча ховала смаколики на запас під подушки. Встановлено графік чергування на кухні. Робота ця не важка, бо є посудомийна машина.

Бачилося, що старанно доглянуті, акуратно й гарно одягнуті, чемно виховані та задоволені своїм становищем діти. В них – радість батьків. У розмові пані Ірина мовила: «Наш дім виповнений щастям, яке подарував нам Бог, добрі і небайдужі люди. Спасибі всім за це!». А глава сімейства попросив подякувати міському голові Вікторові Годику за те, що при його сприянні біля родинних будинків-близнят уже виділено земельні ділянки для спорудження ще двох дитячих будинків сімейного типу. Мотивував він це тим, що навіть на Горохівщині, не кажучи вже про Волинь і Україну, багато дітей-сиріт, а також таких, що потрапили в складні життєві обставини. Найкраща школа розвитку й виховання, як переконаний на особистому досвіді добрий і мудрий батько, - не інтернати та притулки, а сім’я.

За матеріалами Олега ДІДИКА, та Горохівського вісника.