Подписывайтесь на наш Телеграм канал https://t.me/molodostInUa

Новости

Що кажуть про війну з Росією учасники і діти Другої світової

Що кажуть про війну з Росією учасники і діти Другої світової

09 мая 2022

 

У Київському міському пансіонаті ветеранів праці проживають близько 30 людей, що пройшли горнило Другої світової війни, а потім активно взяли участь у повоєнному відродженні країни. Із початку повномасштабної агресії РФ мешканці пансіонату залишалися в Києві, оскільки відмовилися від евакуації. Ось що вони кажуть про сьогоднішню війну з російськими окупантами.

 

Рижикова Марія Тимофіївна, дитина війни

"Переживаєм, волнуємся за всіх наших: стільки солдатиків погібає. Чула, що дуже багато вивозять зерна нашого.
Граблять. Таке переживання. Німці такого не робили..."

Я родилася в глухому селі за Білою Церквою, до війни, 1938 року. Я довоєнна. Ми з мамою ходили у поле. Тоді треба ж було армію кормити. А батько на війні вже був, до Німеччини дійшов. А ми цілий день у полі.

Мама мене навчила десь у 5 рочків корівку доїти, бо то була одна кормилиця. І колосочки збирали, і гнилу картопельку… В общем, пройшли війну. І треба було ще до цієї дожити війни. Ви бачили таке?

Але ми вже своє прожили. У мене п’ять онуків, два сини. Всі в Києві. Шо буде? Будем тут. Ми нікуди. Буде скоро мир і буде відновлення, але дуже багато людей погибне. Нас, може, вже не буде, а ви будете жити. Якщо тільки ця гадость не примінить ядерну зброю. Тільки віра в Бога. Без Господа нікуди.

 

Кучеренко Петро Іванович, дитина війни

"Росіяни вирішили унічтожать нашу націю. Строїть вони не будуть, а розбить можуть все в пух і прах.
Унічтожають все: і церкви, і научні завєдєнія… Усіх безжально вбивають: і живих, і мертвих".

Зараз росіяни вирішили унічтожать нашу націю. Це не війна, війна такою не бува. Вона бува така: ворог займає город чи село, далі він його не б’є. Сто разів не б’є, як ту Донецьку і Луганську області.

У нашій області скільки знічтожили народу: Буча, Гостомель, Макарів, всі прилеглі сьола… По городу теж горя нанесли багато. Що це за війна? Що вони хочуть цим доказать? Що вони такі сильні? Що всі страни дураки, а вони такі розумні? Є права, суди, треба наказивать. Хорошо, шо зарубіжні страни помагають.

Чи я боюсь? Я не боюсь війни, я в армії служив, я знаю, що таке артилерія. Хоча оружіє вже не таке, як тоді було. Людина – це таке существо: добро робить, і лихо на землі. Придумає всякі стрельби…

Росія займає територію, як 10 Україн. Вона має величезні пространства, багатства і все. Їй сюди лізти не нужно було. Крим їй? Я родився на Полтавщині, але Крим знаю. Був багацько при «совєтах»: фабрик було багато, виноград родив. А тепер цей міст зробили через Керченський пролив. Він вобще не нужон там. Вони не мали право забирать то наглим путьом.

Якщо вони навіть виграють, то строїть вони не будуть, а розбить вони можуть все в пух і прах. От Харків – такий прєдставітельний город. Унічтожають все: і церкви, і научні завєдєнія… І ніхто нічого не може зробить. Усе безжально вбивають: і живих, і мертвих.

"Що це за війна? Що вони хочуть цим доказать? Що вони такі сильні? Що всі страни дураки, а вони такі розумні?"

 

Алла Георгіївна Аршаниця, дитина війни, учасник війни

"Не хочу уезжать, нам предлагали. Какой смысл ехать? Западную Украину они тоже бомбят"

Київ – мой родной город. Я на «Артема» работала инженером. Звичайно, страшно. Не могу осознать. В голове не укладывается эта война, это зверство. Надо было их давить, когда они только начали. Не панькаться с ними. Сначала Крым захватили. Что они там наделали? Баз настроили, испоганили все. Теперь все остальное. Бомбят. Они ж не с военными воюют, а фактически уничтожают мирное население. Как можно громить роддома, детей убивать, насиловать детей? Это кошмар один.

Воспитали таких. Как можно убить человека, а потом его вещи взять себе? Они берут все, что понравится. А еще им заказывают: ноутбуки и стиральные машины. Унитазов не видели. Грабеж и мародерство. Из каких лесов они приехали? Они темные эти люди, они зомбированные. У них нет никакой информации.

А еще говорят теперь: это все постановка. Разбомбили все. Как можно сделать такую постановку?

Меня очень страшило, когда они Чернобыль захватили. В голове ж ничего нет. Мало ли что могло быть, если человек не соображает, что он делает.

Не хочу уезжать, нам предлагали. Какой смысл ехать? Западную Украину они тоже бомбят.

"Как можно громить роддома, детей убивать, насиловать? Они темные люди, они зомбированные.
У них нет никакой информации. А еще говорят: это все постановка. Разбомбили все.
Как можно сделать такую постановку?"

 

Полянський Василь Петрович, учасник війни

"Війна інша. Росіяни воюють із гражданскими. Вони вбивають, насилують. При чом тут війна?
Як при німцях було, то вони воювали з солдатами".

Київська область, село у Київській області, 70 км. Після армії сюда прийшов, працював автоінспектором, тут і остался. У пансіонаті я з 2016 року. Прівик, друзей повно. Самоє главное – кормлять. І комнату дали, я один.

Сначала тут громихало, і я просипався і потом не міг заснути. А щас уже спокойно, не громихає. Не страшно. У такі года страшного нічого не бува. Перемога буде, буде за нами.

Війна інша. Росіяни воюють із гражданскіми. Як при німцях було, то вони воювали з солдатами. При чому тут гражданські? Вони убивають, насилують. При чом тут війна? Це мародери прийшли. Крадуть все, вивозять. Хочуть зробить в Україні Голодомор.

А під час війни в нас було 20 курок і петух. І німці два місяці стояли у нас. У нас на городі обоз був, і лошадів вони кормили зерном. А кури пряталась у кущі. Як вони вижили? Вони неслися, яйця розбивали і пили замість води. А потім як виїхали німці, ми думали: кур немає, поїли німці. А тут виходить півень, а за ним виходить цепочка кур. А мати, як побачила, що всі кури на місці, так аж заплакала. Отакий був епізод.

"У такі года страшного нічого не бува. Перемога буде, буде за нами".

 

Максимова Надія Іванівна, дитина війни, бібліотекарка у пансіонаті

"Я дуже вдячна нашим воїнам, що вони захищають Київ. Ми не відчуваємо тут такої тяжесті,
як у Маріуполі, Харкові..."

Я не знала, що ви приїдете. Зачіски нема. Але справа не в зачісці. Як ця війна почалася, ну шо – їхати в село? Там невістка і дві племінниці. Але я не знаю, скільки ще буде ця війна. А тут я не голодна. Звичайно, головне матері – то діти. То я дуже зараз переживаю.

Я дуже вдячна нашим воїнам, що вони захищають Київ. Ми не відчуваємо тут такої тяжесті, як у Маріуполі, Харкові... Я не знаю… Це так важко! Вони втратили все, та ще й з дітками. Ви знаєте, це така погана думка: але невже нема людини, яка б щось із ним «придумала», якщо то все від нього залежить…

 

Малєєв Аркадій Леонідович, учасник війни, дитина війни

"Есть что рассказать, но надо ли. На старости лет никому война не нужна"

В 1943 9 сентября мою деревню освободили советские войска. Через 15 дней 25 сентября я 12-летним мальчиком стал работать в колхозе. В 2014 году началась война на Донбассе, я оттуда уехал. 1,5 года назад я попал в этот пансионат. Есть что рассказать, но надо ли. На старости лет никому война не нужна. Она у меня в печени сидит за 7 лет, прямо не могу.

Біблотека Київського міського пансіоната ветеранів праці. Травень 2022 року.

 

Більше фото: https://cutt.ly/fG4yAxX

Джерело

 

 

 



Анонсы