Подписывайтесь на наш Телеграм канал https://t.me/molodostInUa

Новости

На день п'ять разів приїжджаю на кладовище, і стоять п'ять хрестиків: історія чоловіка з Малинщини

На день п'ять разів приїжджаю на кладовище, і стоять п'ять хрестиків: історія чоловіка з Малинщини

16 мая 2022

 

На день п'ять разів приїжджаю на кладовище, і тако стоять п'ять хрестиків з фотографіями. Все…», - всю сім’ю Володимира Ободзінського з села Юріївка Малинської громади вбили дві російські бомби.

Володимир показує останню сімейну фотосесію, зроблену 11 січня, в перший день народження маленьких онуків: Дениса та Ніколь. На фото щаслива родина: 40-річна дружина Наталя, вчителька української мови, 14-річний син Володимир, учень 9 класу, 19-річна донька Іванна з двійнятами. Всі усміхнені та життєрадісні.

А 8 березня дві авіабомби влучили прямісінько в двоповерховий будинок Ободзінських і повністю знищили. Все і всіх, хто був всередині. Жодного військового об'єкту поруч немає. Володимир залишився живий, бо у той день був на роботі.

«Я пам'ятаю нашу останню розмову по вайберу. Це якраз було 8 числа зранку, я їх вітав по відеозв’язку, а Наташа каже, це один-єдиний раз, коли ти нас не привітав квітами, такого ще в житті не було. І Ніка стоїть і рукою по телефону: діда, діда, а Дениска дуже любив їжачка робити, я кажу: Дениска, зроби діду злого їжачка. Син привітався. А дочка каже: пап, вертайся, я тебе прошу, вертайся. І такі слова дружини, які залишаться на все життя в моїй душі: був би ти на місці, можливо, подумали б і десь виїхали», - пригадує Володимир.

 

Про трагедію чоловіку повідомили телефоном сусід, а згодом і батьки, які першими прибігли до будинку сина.

«Діток знайшли за метрів 60, практично в кінці городу. А дружина із сином і дочкою були по ту сторону будинку знайдені. Впізнати можна було лише сина. Хоронили в закритих трунах. Ми навіть взуття діткам не могли знайти, щоб в труну положити, все зачинено було. То ось купив черевички, та прикопав до могили», - не стримуючи сліз каже Володимир.

Будинок сім'я самостійно будувала 10 років. Зараз там купа цегли і досі розкидані навколо дитячі речі, книжки, одяг та іграшки.

«Все самі будували. Двір облаштували, сад. Наташа полуницю посадила, щоб внукам була, домашня. І планували святкувати ювілеї: сину 15-річчя, доньці 20-річчя. Дружина в мене ще й свята вміла проводити, завжди весела і усміхнена. Красива така. Свої 40 років не святкувала, а пішла і купила собі каблучку, на згадку».

Цю каблучку після авіаудару вдалося знайти під завалами. Майже не пошкоджені відкопали і документи. Заховався десь і кіт, сусіди бачили, як він ходив по завалах. Володимир приїздить сюди з надією відшукати домашнього улюбленця. І щоденно їздить до своїх рідних. На кладовище. З квітами і солодощами для діток.

«На день п'ять раз приїжджаю на кладовище, і тако стоять п'ять хрестиків з фотографіями. Все. І як мені тепер жити? Всі мої тут. За що?».

Володимир Ободзінський досі носить в кишені ключі від свого дому, якого вже немає. Відбудувати будинок неможливо. Чоловік звертається у всі інстанції, щоб покарати винних у смерті його сім'ї і хоче, щоб весь світ знав, як росіяни жорстоко вбивають українців і калічать долі.

Ірина КИРИЛОВИЧ

 



Анонсы