"Ти моє серце та мої руки", -так каже поранений Юрій. Коли навколо нерви і метушня, вона для нього знаходить найніжніші слова. Годує з ложечки, перебинтовує важкі рани, своєю присутністю вгамовуючи його біль.
Вікторія руйнує сум, розповідаючи Юрію про активне майбутнє після реабілітації.
Що саме тут у нас, в Мечникова, ми незабаром відновимо всі функції, і здійсняться всі його найзаповітніші мрії.
Сьогодні - етапні операції, щоденні перев'язки, обходи та консиліуми.
Але турбота та відкрита душа героя-захисника зостається за медичною сестрою.
Вікторія Чеботок, 22 роки, працювала медсестрою у Маріуполі.
Під обстріли гармат змогли з нареченим виїхати до Дніпра.
Прийшла на роботу до лікарні Мечникова.
Батьки і бабуся не встигли, залишилися в Маріуполі.
Вона працює медсестрою в самій важкій реанімації Мечникова № 1, де рятують тисячі життів.
Чекає ПЕРЕМОГИ, щоб побачити і обійняти своїх батьків.
А зараз головне – перестелити, зробити перев’язки, маніпуляції, нагодувати та вислухати героя…
Подяка всім, хто цінує важку роботу медичної сестри.
Ці години милосердя безцінні.
Сергій Риженко,
генеральний директор у Дніпропетровська Обласна Клінічна Лікарня ім. І.І. Мечникова